Рубрики
роздуми роздуми

Стус

Поет – це митець. Він відображає у Своїх творах ту дійсність, яку бачить навіть коли йдеться про сюрреалізм. Митці різного статусу і ступеня геніальності відображали наш світ  у своїх витворах. Світ відображався у творах Толкіна, Гомера, у живописі Рембранта, Гогена, Врубеля, Ван Гога. Так ,це були зовсім різні виміри людської свідомості, але як би далеко не заходив художник, центром його свідомості завжди буде дійсність, світ людини, повний метафізики, різних сенсів, міфологічності.
                І Байрон, і Рільке бачили цей світ таким, яким змальовували його , це наш світ, той , у якому ми знаходимось, Але разом з тим вони створювали власний світ, світ ілюзій,  відчуттів, бажань, помилок.
                Василь Стус теж бачив наш світ і жив у ньому. Він знав про дві світові війни, про Гетьманщину та Чорну Раду, про Київську Русь, про Галицько-Волинське князівство, про трипільску культуру і культуру давнього Сходу. І, звісно, він відчував той світ , у якому жив, і відчував той час, відчував гостро.  Той час, у який жив Стус був місцем всеосяжної схибленості з найбільшою сектою у всесвіті.
                Горький та Маяковський його створили, Пастернак, Солженіцин та Бродський його зруйнували.
                Врешті-решт то був час сірих роб з номером під лівим плечем. Нерозуміння поведінки країни, невиразність, відсутність відповідальності і хоч якоїсь конкретики, новини, які не були новинами. Все це робило з Радянського союзу монстра, без обличчя і почуттів.
                Стус зростав у цьому світі, він  бачив  найстрашніші сторінки історії цього світу на власні очі. Він дорослішав і розумів, що в голові пробуджуються слова, міцні і гарячі. А з цих слів народжувались вірші, і він починав заглиблюватись у свої почуття, у все пережите і переслухане. И чим глибше він занурювався у вимір почуттів, тим мрачнішими ставали його вірші. Він відчував, що не має права сидіти на місці і працював невпинно, над віршами, над вчителюванням, над видобутком вугілля, над перекладами Гете, над незалежністю людини у залежній державі.
                Насправді Стус боровся за рід людський, а не за національну ідентичність, бо, щоб вибрати хто ти є, у тебе має бути на це право. У радянському союзі такого права не було.
                65го року Стус виступає на прем’єрі фільму Параджанова, він  виголошує антирадянські лозунги, надриває собі горло, надриває своє життя. Але по іншому він не міг, він не міг забути своїх предків і полишити їх тіні, не дозволяло йому внутрішнє почуття справедливості, власне уявлення про світ людини.
                Стус перетворив своє життя в подію і ми усі користуємося цим.
                Гірник здійснюює акт самоспалення біля могили Тараса Григоровича, Стус продовжує писати вірші, згодом вони перетворюються на нескінченні канонади розпачу й жалю. Але цей розпач і блукання у глибинах власної особистості виявляються антирадянськими. Згодом Стус дізнається, що він взагалі антирадянський по своїй суті, що його вже, нібито, не виправити. Він мов бракована деталь у механізмі, яку не вдалося виправити і тепер прийшов час відправити її у металобрухт.
                Історія життя Стуса – це повчання нам. Тим, хто марить, мріє, відчуває. Це історія про силу слова і характеру, про самопожертву, про мистецтво і про те, на що здатні люди, коли вони відчувають, що система перевищує їх особистість.
Поділитися:

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о