Рубрики
статті

5 великих французьких письменників

14 липня французи відмічають день взяття Бастилії (фр.La Fête Nationale. – національне свято) Це національне свято, що знаменує щорічні роковини з нагоди взяття Бастилії 14-го липня 1789; роковини штурму фортеці-в’язниці Бастилії є символом єдності сьогоденної нації та примирення усіх французів всередині конституційної монархії, що передувала Першій республіці під час французької революції. Святкування та офіційні церемонії проводяться по всій території Франції. Найстаріший та найбільший парад Європи проводиться вранці 14-го липня на Єлисейських полях у Парижі у присутності Президента республіки, високопосадовців та зарубіжних гостей.

                І це гарний привід для того, щоб згадати видатних французьких письменників та поетів. Усі ми знаємо Гюго, Бальзака, Мопассана, Мольєра, Золя, Флобера. Це безперечно геніальні митці, але сьогодні ми поговоримо про п’ятьох французів, завдяки яким література еволюціонувала і ставала дедалі вільнішою, відкриваючи нові горизонти, нові можливості для прояву творчості.

  1. Франсуа Рабле 1494-1553рр.

Великий французький письменник, головною працею якого є роман «Ґарґантюа та Пантаґрюель».

Митець працював над романом понад 20 років.

У п’яти книгах розповідається про пригоди двох гігантів, батька — Гаргантюа, та сина — Пантагрюеля. Твір просякнутий сатирою на тогочасне французьке суспільство, написаний вульгарною, грубою мовою з використанням туалетного гумору, сповнений сцен насильства. Він був заборонений цензурою Сорбонни. Водночас, він був популярний у читачів, які відчували в ньому сильне гуманістичне спрямування, збагатив французьку мову численними неологізмами.

Деякі літературні критики вважають, що ця книга в змозі замінити усі інші книги, настільки вона насичена деталями та подіями.Ф

2. Франсуа-Рене де Шатобріан 1768-1848рр.

франкомовний бретонський письменник, політик і дипломат, один з засновників романтизму у франкомовній літературі. Крім значного внеску до бретонської та французької літератури, був одним з найактивніших політиків Франції, служив декільком монархам, був міністром іноземних справ Франції у період реставрації Бурбонів. Літературний геній Шатобріана надихнув на творчість цілу плеяду нових літераторів не тільки Франції але й світу.

Вплив Шатобріана на французьку літературу величезний. Він з однаковою силою охоплює зміст і форму, визначаючи подальший літературний рух в найрізноманітніших його проявах. Романтизм майже у всіх своїх елементах – від розчарованого героя до любові до природи, від історичних картин до яскравості мови – корениться в ньому. Альфред де Віньї і Віктор Гюго – його нащадки.

 

Центральним романом у творчості Шатобріана є «Апологія християнства». «Атала» і «Рене», за задумом автора, були ілюстраціями до «Апології».

 

«Атала» – це роман про «любов двох закоханих, що прямують по пустельних місцях і розмовляли один з одним». У романі використовуються нові способи виразності – почуття героїв автор передає через описи природи – то байдуже величною, то грізною і смертоносної.

 

Паралельно в цьому романі автор полемізує з теорією «природного людини» Руссо: герої Шатобріана, дикуни Північної Америки, люті і жорстокі по своїй природі, перетворюються в мирних поселян, тільки зіткнувшись з християнською цивілізацією.

3. Стендаль 1783-1842рр.

Французький письменник. Автор роману «Червоне та чорне»

У той час, коли Стендаль сформулював свої естетичні погляди, європейська проза перебувала під впливом Вальтера Скотта. Передові письменники вважали за краще неспішне розгортання оповіді з докладною експозицією і розлогими описами, покликаними занурити читача в місце, де відбувається дія. Рухома, динамічна проза Стендаля випередила свій час. Він сам передбачав, що його зможуть оцінити не раніше 1880 року. Андре Жид і Максим Горький характеризували його романи як «листи в майбутнє».

І дійсно, відродження інтересу до Стендалю припало на другу половину XIX століття. Шанувальники Стендаля вивели з його творів цілу теорію щастя — т. Зв. бейлізм, який «наказував не упускати жодної можливості насолодитися красою світу, а також жити в очікуванні несподіваного, перебувати в постійній готовності до божественної непередбачуваності». Гедоністичний пафос творчості Стендаля успадкував один з великих французьких письменників Андре Жид, а доскональний аналіз психологічних мотивувань і послідовна дегероизация військового досвіду дозволяють вважати Стендаля безпосереднім попередником Льва Толстого.

Психологічні погляди Стендаля не втратили свого значення до наших днів. Так його теорія «кристалізації любові» представлена ​​в 1983 році у вигляді витягів з його тексту (книги) «Про любов» в «Хрестоматії з психології емоцій», що вийшла під редакцією Ю. Б. Гіппенрейтер.

4. Шарль Бодлер 18211867рр.

 французький поет, літературний критик та перекладач, один з найвпливовіших представників французької літератури XIX століття.

Перші вірші Бодлера друкувалися в 1843-1844 роках в журналі «Артист» ( «Дамі креолці», «Дон Жуан у пеклі», «Малабарської дівчині»). Найважливішим моментом в процесі становлення загальносвітоглядних і літературних орієнтацій Бодлера стали кінець 1840-х і початок 1850-х років.

У 1857 році вийшла найвідоміша його поетична збірка «Квіти зла», яка шокувала публіку настільки, що цензори оштрафували Бодлера і змусили прибрати зі збірки шість найбільш «непристойних» віршів. Тоді Бодлер звернувся до критики і швидко домігся в ній успіху і визнання. Одночасно з першим виданням «Квітів зла» вийшла і ще одна поетична книга Бодлера «Поеми в прозі”, не залишила після себе такого значного сліду, як засуджена книга поета. У 1860 році Бодлер опублікував збірку «Паризький сплін», що складався з віршів у прозі. У 1861 році вийшло друге видання «Квітів зла», перероблене і розширене автором.

5. Марсель Пруст 1871- 1922рр.

французький письменник, есеїст та критик, що здобув світове визнання як автор роману-епопеї «У пошуках утраченого часу», одного з найвизначніших творів світової літератури двадцятого століття.

Ще в юності Пруст почав писати й видавати літературні твори. В школі він дописував до журналів La Revue verte та La Revue lilas, а в 1890—1891 вів регулярну світську рубрику в газеті Le Mensuel. У 1892 він був одним із організаторів літературно-критичного журналу Le Banquet. Впродовж наступних кількох років він публікував критичні статті як у цьому журналі, так і в престижному La Revue Blanche. У 1896-му він видав збірку віршів у прозі та оповідань під назвою Les Plaisirs et les Jours («Радості й дні») з передмовою Анатоля Франса.

Починаючи з 1896, Пруст старанно вивчав твори мистецтвознавців сучасної йому епохи: Джона Раскіна, Ральфа Волдо Емерсона та Томаса Карлайла. Під впливом цих авторів склалися його власні погляди на мистецтво, художню літературу, її завдання і місце в житті. Письменник повинен спостерігати за тим, що відбувається, збагнути його суть і врешті відтворити або пояснити цю суть в художньому творі. Захоплення Пруста Раскіном було настільки великим, що він взявся перекласти його твори французькою мовою, незважаючи на недосконале знання англійської. У 1904 році була видана «Ам’єнська біблія» Раскіна, а в 1906 «Сезам та лілеї». До обох книг Пруст написав передмову.

Історики літератури відзначають, що крім Раскіна на формування Пруста як письменника вплинули також Сен-Сімон, Монтень, Стендаль, Флобер, Джордж Еліот, Федір Достоєвський та Лев Толстой.

Роман «У пошуках втраченого часу»

Розпочатий у 1909 році, роман-епопея «У пошуках втраченого часу» (фр. À la recherche du temps perdu) є головною книгою Пруста, він складається з семи романів, у яких діють понад 2000 персонажів. Пруст помер раніше, ніж встиг завершити редагування останніх трьох томів, і вони були опубліковані посмертно після редагування брата Робера. Ліричний герой роману нагадує самого Пруста. В романі розповідається про дорослішання й становлення героя в аристократичному та богемному середовищі Прекрасної епохи на шляху до письменництва.

Одна з особливостей роману — використання прийому мимовільної пам’яті. Ідея мимовільної пам’яті, тобто випливання у пам’яті спогадів про певні події через далекі й не зовсім зрозумілі ланцюжки асоціацій, завдяки роману Пруста отримала самостійне життя в психології. Такий тип пам’яті навіть називають прустівською.

Українською мовою роман був перекладений Анатолем Перепадею та публікувався у видавництві « Юніверс» з 1997 по 2002 рік.

Поділитися:

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о