Рубрики
#громадачитає рецензії

“Іван і Феба”

Іван і Феба. Книга, яка здобула головну літературну премію України: премія імені Т.Г. Шевченка. Визнаний критиками, але не помічений читачами роман Оксани Луцишиної став однією з літературних загадок минулого року. Що ж в ньому примітного? Чому його все-таки варто прочитати? В чому його неоднозначність? Ми спробуємо відповісти на ці та інші питання і розібратися в проблематиці нової книги Луцишиної «Іван і Феба».

Сюжет книги оповідає про молоду людину на ім’я Іван. Він молодий студент одного з львівських вузів, його навчання припало на пору розвалу СРСР, тому декораціями слугують постійні демонстрації, мітинги і атмосфера загальної розгубленості. Іван бере участь в різних мітингах, міркує про свою роль в побудові нового суспільства. Однодумці звуть його в Київ, щоб влаштувати справжню революцію, Іван погоджується на цю пропозицію. Вже у Києві він зустрічає дівчину на ім’я Роза, вона така ж революціонерка, його однодумець, вони швидко знаходять спільну мову і у них зав’язуються стосунки. Але, коли революція відбулася і створилася нова держава, не було більше причин протестувати, залишатися ж у Києві він не наважився, боячись потрапити в пастку таємних служб неіснуючої держави. Тому Іван вирішив повернутися до батьків у рідний Ужгород. Там він влаштовується на роботу системним адміністратором до дядька і там же зустрічає дівчину Марію, яка вважає себе поетесою, і просить називати її Фебою. З цього моменту починаються непрості часи для Івана. Молоді люди одружуються, поселяються в батьківському домі Івана, Феба швидко вагітніє і розуміє, що не любить батька своєї майбутньої дитини, а потім вона розуміє, що ненавидить свою свекруху. Іван теж розуміє, що дружину свою він не любить, мати зневажає, а суспільство здається йому наскрізь прогнилим. Врешті-решт його нервова напруга досягає свого піку, що виливається в вбивство рідного брата практично на очах у матері, цим і закінчується твір Луцишиної.

У чому ж чарівнісь роману? Критики оцінили занурення в революційну середу. Луцишиної вдалося майстерно передати час змін, той період найважливіших подій в історії становлення сучасної держави. Це робить твір важливим в суспільно-політичному контексті. Також варто відмитити його інтертекстуальність. Письменниця хотіла стовирити сюжет, схожий за структурою на давньогрецькі трагедії. Щось у неї вийшло, щось – ні.

Що стосується художньо-оповідної лінії? Тут починаються проблеми. Оповідання зім’ято, ведеться не в хронологічному порядку, це безсумнівно ризикований крок для всіх письменників. Такий спосіб розподілу сюжету характерний для пригодницьких книг, творів, заповнених подіями і безліччю сюжетних ліній, що переплітаються між собою. У цьому ж романі подій не так вже й багато, і ця перетасування подій не грає на руку, скоріше навіть якось відштовхує, втрачається цілісність роману. Наслідком цього стала важкість сприйняття основних подій.

Головна привабливість цієї книги в її ідеї, яка полягає в понятті свободи, її цінності і відносини інших до твоєї власної волі. У вінегреті подій, які кидають читача з одного місця в інше є якась закономірність, яка проглядається не відразу, але потім починає проявлятися спроба порівняти дві реальності так, щоб це порівняння дійшло до нас. Ми бачимо боротьбу людини за свободу нації і паралельно з цим спостерігаємо як в його власній родині обходяться зі свободою його дружини, і як він, в тому числі, відноситься до її волі, і як він в числі натовпу відноситься до свободи власної. Це дуже цікаві паралелі, які демонструють нам глибину персонажа, його неоднозначність, його сумніви, його прагнення, вдихають в нього життя.

Власне, сильною стороною книги якраз і є персонажі. Головний герой Іван, який став главою неіснуючої сім’ї, тікав від неіснуючої небезпеки, боявся неіснуючої відповідальності і взагалі, фантазер і скиглій яких ще побачити. Його друзі, які живуть в повітряних замках, цілком впевнені у своїй значимості для країни, його мати, яка контролює все, що може контролювати, ну і, звичайно ж Феба.

Феба – персонаж абсолютно бездіяльний, але чудово чуттєвий, метафоричний і чистий. Її мало в книзі, але ми знаємо чому: тому що її душать Їй є що сказати, що розповісти нашому світу, розповісти про себе, але її поховали під традиціями, забобонами, егоїстичністю і авторитаризмом. Найбільше автор якраз шкодує Фебу, її відсутність в тексті – наслідок дій Івана і його сім’ї.

Наприкінці слід сказати, що роман «Іван і Феба» неоднозначний. Він має безумовно сильні сторони, художні особливості, але, також, має значні проблеми з формою і змістом. Проте, це важливе твір для української літератури, прочитати який ми безсумнівно рекомендуємо.

               

Поділитися:

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о