Рубрики
Бібліотечні новинки рецензії

Амадока

Амадока - це шостий роман сучасної української письменниці Софії Андрухович, який став книжкою року за версією BBC, а також отримав премію "Еспресо. Вибір чітачів 2020". За словами самої авторки, він писався приблизно п’ять з половиною років, і кінцевий його обсяг склав 825 сторінок. Текст вийшов насиченим, глибоким і монументальним. Ми ж спробуємо розібратися, чому роман настільки вразив критиків, і чи настільки він гарний насправді.

За сюжетом головна героїня, яка працює в архіві однієї зі столичних бібліотек, відвідує в лікарні людину, яка отримала каліцтва, які спотворили  обличчя хлопця до невпізнання, на війні, про  яку ми всі знаємо. Додатково до цього, травма голови відібрала у нього пам’ять, тому свідомість його працює інтуїтивно. Без пам’яті все в його житті нагадує сновидіння. Жінка ця впізнає у людині свого чоловіка і забирає його в квартиру, у якій вони раніше жили разом. Відчайдушні спроби повернути пам’ять свого чоловіка приводять її до ідеї докладної розповіді про сім’ю чоловіка, якого вона любить, і хоче врятувати. Тому вона приймається за вивчення історії його батьків і предків. Сама її розповідь і спогади займають, чи не більше місця в книзі, ніж основний сюжет. І саме такою структурою оповідань про різні епохи роман Андрухович сильно схожий на «Диво» П. Загребельного. Тут теж простежується спроба пов’язати минуле з сьогоденням, проаналізувати глибинні теми затемнення нації. Але, якщо Загребельного в історіях цікавить сама історія, то в Амадоці, головним чином, сюжет концентрується на самій пам’яті, запам’ятовуванні, спогадах, впливу цієї пам’яті на людину. Історія цілої сім’ї подається як історія маленької, але прекрасної країни, де є дуже багато хорошого, але це все хороше і прекрасне хтось дуже поганий поламав. Це безумовно алюзія на нашу країну. Та й сама назва книги «Амадока» відсилає нас до географічних описів Геродота, по відомостям з яких, на території сучасної України лежало величезне озеро, яке надалі висохло. Авторка роздумує над темою висихання самих подій в головах наших людей, та до чого це веде. Головне питання твору: Чи можемо ми жити життям штучно придуманим, зі штучною історією, зі штучними спогадами? В кінці роману Андрухович дає відповідь на це питання, і відповідь ця, все ж, зізнаюся, прекрасна.

Персонажі роману написані добре. Їм співпереживаєш, їх любиш, їх ненавидиш, їх відчуваєш. Їх, безумовно, багато, але кожен має деталь, за яку можна зачепитися.

Основним недоліком, на мій рахунок, є жадібність письменниці. Її маніакальне прагнення написати про все і про всіх робить цей твір розрізненим, він втрачає свою цілісність. Неозброєним оком помітно як захоплює її опис, і які образи в різних предметах знаходить вона. Це іноді схоже на потік свідомості, асоціативний ряд, але це віддаляє нас від історії, від основного сюжету. Це, загалом,  добре, коли людина так захоплена своєю творчістю, але в літературі потрібно дотримуватися певної цілісності (ми, звичайно ж, не говоримо про геніїв, яким всі правила по цимбалах, на кшталт Джойса, Гоголя, Достоєвського, Толстого) для того, щоб читач не втрачав нитку розповіді. Але ще більше це потрібно для того, щоб власна ідея автора не розгалузилася до невпізнання. На щастя, з Андрухович цього не сталося, і її всеохопливо-сентиментальна література з часовими синусоїдами може по праву вважатися однією з кращих українських книг 2020 року.

Авторка Софія Андрухович, безсумнівно, задумувала амбітний роман. І амбіції ці пов'язані з бажанням охопити більшу частину країни, її історії, її долі, словом, перенести ідентичність цілої нації на свої сторінки. Це дійсно помічається при читанні «Амадоки». Чи робить великим таке розмаїття сюжетних ліній, героїв, сенсів, філософських роздумів книгу великої? Звичайно ж ні. Для величі потрібен зовсім інший пласт літературного мислення, більш того, для цієї величі потрібно досконале переосмислення самої мови, немислимо детальне виліплювання образів. Але тим не менш, це хороший текст, зі своєю динамікою, з цікавими персонажами, за якими приємно спостерігати, тому що вони живі. Цей роман має вже подобається за спробу намалювати цілу країну. Тому читати Амадоку, без всяких сумнівів, варто.

Поділитися:
Рубрики
Бібліотечні новинки статті

Новорічні казки

Приближаються новорічні свята – час чарівний, час звершення мрій та надій. Ми розповідаємо малечі про дивні зимові світи, у яких живуть казкові істоти. Ми даруємо дітям свято саме цими фантастичними історіями, ми надихаємо їх фантазію, ми створюємо для наших дітей теплий затишок. Якщо ви не можете вибрати гарну повчальну новорічну казку, то наша бібліотека станеться вам у нагоді. Ми розповімо про дві дивовижні книжечки від українських казкарів, які візьмуть вас і вашу дитину у подорож казковими новорічними світами. Із наступаючим, любі читачі!

  1.  1.       Добрі казки про ялинкові іграшки . Л.Лузіна

     

Добрі казки про ялинкові іграшки / Л.Лузіна; рис. Автора; художник-оформлювач Е.Д. Кононученко. — Харків: Фоліо, 2013. — 33с. — (Дитячий світ)

Це четверта книжка із серії казок про веселі пригоди уже знайомих нам двох чеберяйчиків — Гоплі та Піплі. Чи вміє яблуко розмовляти? Хто така Ая і чому вона опинилася в ліжечку Піплі? Як Піпля взимку ласував морозивом? Про це і ще про багато цікавого ви дізнаєтеся, прочитавши книжку відомого українського письменника Юрія Винничука, а кумедні малюнки чудової художниці Юлії Пилипчатіної допоможуть оживити в уяві маленьких читачів цих незвичних героїв.

2. «Зимова казка» Олесь Ільченко

Зимова казка: казка / Олесь Ільченко. Художник Ольга Кузнецова. ¬¬¬ — К.: Фонтан Казок, 2016 — 48с., іл. (Серія «Добрі казки»)

Зима у пташиному світі – час великих випробувань. Соловейко та інші перелітні птахи мають дістатися до омріяного Вирію, здолавши аж два моря. Натомість Крук та інші птахи, що лишаються на зимівлю в наших краях, мусять долати холод, голод, а то й пастки. Тому і для одних, і для інших дуже важливим є Звичай Дружнього Крила – допомога ближнього! Тоді й зимові свята мають особливий смак радості й доброго пташиного щастя.

Поділитися:
Рубрики
Бібліотечні новинки статті

Кадзуо Ішіґуро

Кадзуо Ішіґуро – Британський письменник японського походження. Лауреат численних премій, в тому числі Нобелівської.

Його твори перекладено багатьма мовами, вони є безумовними бестселерами, їх екранізують, за ним ставлять п’єси в театрах, їх шанують літературні критики. Його найбільш пам’ятні романи «Не відпускай мене» і «Залишок дня» ви можете прочитати, відвідавши нашу бібліотеку.

Кадзуо Ішігуро

Перші оповідання Ішіґуро з’явилися у пресі в 1980 році. На сьогоднішній день він є автором ряду оповідань, кількох телевізійних сценаріїв і семи романів, кожен з яких був удостоєний престижних літературних премій: «Там, де в серпанку пагорби» (1982), «Художник хиткого світу» (1986), « залишок дня »(1989),« Невтішні »(1995),« Коли ми були сиротами »(2000),« Не відпускай мене »(2005) і« Похований велетень »(2015).

Рецепція творів Ішіґуро британської критикою була більш ніж доброзичливою з самого початку його письменницької кар’єри: двічі, в 1983 і в 1993 роках, його ім’я було включено в список кращих британських молодих письменників десятиліття за версією впливового журналу «Гранта». Є сенс відзначити чудове літературне чуття критиків: в 1993 році їх вибір був зрозумілий і очевидний, але в 1983 році Ісігуро, наймолодший з усіх включених в список письменників, був автором лише кількох оповідань і одного невеликого роману.

                Кадзуо Ішіґуро цінний тим, що відноситься до числа тих справжніх письменників, які сприймають літературу більше як до ремесло, ніж  як мистецтво. Саме тому читання його книг перетворюється в насолоду вишуканим і філігранно відточеним текстом.

1. Залишок дня

«Залишок дня» (1989), розповідає історію літнього англійського дворецького. Це монолог-спогад на тлі згасання традицій, що наближається світової війни і підйому фашизму. Роман був удостоєний Букерівської премії. При цьому члени Букерівського комітету проголосували за роман одноголосно, що трапляється нечасто. Критики відзначали, що японець написав «один з найбільш англійських романів XX століття». Його порівнювали з Джозефом Конрадом і Володимиром Набоковим, яким теж вдалося створити класичні твори на нерідній для них мовою. За романом «Залишок дня» знятий мав значний успіх фільм з Ентоні Хопкінсом і Еммою Томпсон в головних ролях.

2. Не відпускай мене

“Не відпускай мене” – це спогади 30-річної жінки Кеті про її дитинство у незвичній школі-інтернаті Хейлшем. Дія відбувається в антиутопічній Великій Британії кінця XX століття. Також це історія любовного трикутника Кеті, Рут і Томмі. У 2010-му вийшла екранізація роману із Кірою Найтлі, Кері Малліган та Ендрю Гарфілдом в головних ролях.

Поділитися:
Рубрики
Бібліотечні новинки статті

Шедеври літератури, які стали шедеврами кіно

Популярні книги, у першу чергу, вражають своїм сюжетом. Володарі слова і думки вивертаються в спробах створити щось більше, ніж просто хорошу історію. Але кон’юнктура сучасності така, що глядачеві складно стати читачем і, в більшості випадків, він вважає за краще прочитати книжку видовищну, ніж книжку чуттєву. У виняткових випадках глибина думки і глибина сюжетності можуть з’єднуватися, внаслідок чого народжується шедевр масовий, який підминає під себе культуру і привносить нові витки в творчість не тільки літературну, а й візуальну. А у випадках ще більш виняткових, з шедеврів літератури може народитися шедевр кіномистецтва. Саме про такі шедеври ми розповімо сьогодні. Але порівнювати літературні аналоги з кінематографічними ми не будемо, зважаючи на різні форми їх сприйняття. Нагадаємо тільки, що кожна зі згаданих книг є новинкою нашої бібліотеки. І не бійтеся читати першоджерело після того, як подивилися фільм, адже в книгах сюжет має властивість розчинятися в глибинних міркуваннях автора над речами, які у фільмі здалися б недоречними, але саме ці речі дають твору глибину і зовсім іншу форму іммерсіі.

  1. «Бійцівський клуб»

                Чак Поланік

Чак Поланік. Бійцівський клуб. Переклад з англійської: Олег Лесько. Харків: КСД, 2016. 254 с.

Роман, у якому вустами Чака Поланіка заговорило «покоління ікс», що вже втратило всі ілюзії та сподівання.

Суспільство схоже на конвеєр, де люди з порожніми очима виконують механічну роботу, щоб продукувати їжу, одяг, меблі, автомобілі… Усі ті речі, без яких неможливе життя сучасної людини. Які, власне, і замінили їй сенс життя… Особистість замість геніальних ідей здатна тепер давати лише сировину для виробництва мила… Та, втративши все, можна здобути свободу… Цей роман не лише розхитує основи. Він підриває їх, як терорист підриває вибухівкою хмарочос. Він буде бити в обличчя фактами, які важко спростувати. А вам залишиться лише, як боксеру-невдасі, пропускати удар за ударом. Без надії на хепі-енд, але з надією, що на місці знищеної цивілізації відродиться щось більш людяне. Що хтось пожаліє китів, яких вбивають заради коштовних парфумів. Що рак і безсоння не будуть вбивати. Що можна буде посміятися над смертю. Побачити її страшну красу. І зрозуміти сенс життя.

Книгу екранізував у 1999р. американський режисер Девід Фінчер. На головні ролі він узяв Бреда Піта та Едварда Нортона. Багато хто з критиків визнає, що кіно вийшло кращим за книгу, до речі, у цьому зізнався й сам автор.

        2.Список Шиндлера

Томас Кініллі

Томас Кініллі. Список Шиндлера. Переклад з англійської: Ганна Яновська. Харків: КСД, 2015. 432 с.

Його ім’я відоме усьому світу і вже давно стало називним. Оскар Шиндлер. Людина, яка довела, що можна здійснити справжнє диво – подарувати життя… Дати шанс на порятунок тоді, коли сподіватися вже нема на що… На початку Другої світової німецький підприємець Оскар Шиндлер відкрив у Польщі фабрику, на якій виробляли емальований посуд. І ця фабрика, де працювали євреї з гетто, стала для них немов Ноєвим ковчегом… Коли було ухвалено рішення про знищення краківського гетто, Шиндлеру неймовірними зусиллями вдалося вивезти своїх робітників і захистити їх від жаху табору смерті Аушвіцу. Він урятував майже 1300 євреїв. Більше, ніж будь-хто за всю історію найстрашнішої в історії людства війни…

Екранізацію зняв  у 1993р. оскароносний режисер Стівен Спілберг. Не дивно, що більшість взагалі не знає, що у цього фільму є літературне підґрунтя.

   3. Загадкова історія Бенджаміна Баттона: Оповідання

Френсіс Скотт Фіцджеральд

Френсіс Скотт Фіцджеральд. Загадкова історія Бенджаміна Баттона. Переклад з англійської: Валентин Бут. Київ: KM Books, 2017. 448с.

У 1860 році в Балтіморі, народився дивний хлопчик – Бенджамін, – немовля, яке виглядає як сімдесятирічний чоловік і вміє говорити! У п’ять років батьків Бенджаміна змушують забрати дитину з дитячого садка, у 12 років сім’я Баттонів розуміє, що хлопець дивним чином росте “навпаки”. Минають роки, Бенджаміна спіткає невдача за невдачею, люди сприймають його як божевільного, та врешті хлопець, який виглядає як 50-річний чоловік, закохується та одружується з молодою дівчиною. Та кохання триває недовго, час невблаганний до його супутниці, яка рік за роком втрачає красу. А далі армія, звання підполковника, відставка і ось хлопцю на вигляд уже… 20! Студентські роки стають все важчими для хлопця, якому тепер 16, і який заледве справляється з академічною роботою. Рік за роком Бенджамін “виростає” із підлітка у дитину. Чим же закінчиться дивовижна історія незвичайного хлопця, життя якого проходить навпаки?

 

 

У 2008 році світ побачив фільм “Загадкова історія Бенджаміна Баттона” режисера Девіда Фінчера, у головних ролях якого знялись Бред Пітт і Кейт Бланшетт.

Поділитися:
Рубрики
Бібліотечні новинки статті

Стефан Цвейг

Стефан Цвейг – австрійський письменник, критик, автор численних белетризованних біографій.

            Підбірка його творів є однією з новинок нашої бібліотеки.

            Це не просто гарний автор, це класик світової літератури. Ще за життя він став шалено популярним автором.

Цвейг створив і детально розробив свою власну модель новели, відмінну від творів загальновизнаних майстрів короткого жанру. Події більшості його історій відбуваються під час подорожей, то захопливих, то втомливих, а то й по-справжньому небезпечних. Все, що трапляється з героями, підстерігає їх в дорозі, під час коротких зупинок або короткого відпочинку з дороги. Драми розігруються у лічені години, але це завжди головні моменти життя, коли відбувається випробування особистості, перевіряється здатність до самопожертви. Серцевиною кожної розповіді Цвейга стає монолог, який герой вимовляє в стані афекту.

Стефан Цвейг

Про його творчість та трагічну долю ви можете почитати у цікавій статті Ганни Александровської:

https://www.peremeny.ru/blog/9767

Нові видання його творів українською мовою ви можете прочитати, завітавши до нашої  бібліотеки

Наразі в нас є такі його твори:

 

 

1.      Магеллан. Амеріґо

Маґеллан. Людина та її діяння; Амеріґо, або Як дійшло до історичної помилки : пер. с нем. / Стефан Цвейг; Пер. Іван В. Сойко, Ігор В. Андрущенко; Худож.-оформ. О. А. Гугалова.– Харків : Фоліо, 2017.– 345 с.

Анотація:

«Магеллан» — книга, що описує епоху Великих географічних відкриттів, — належить до числа кращих творів австрійського письменника Стефана Цвейга (1881—1942). Її дія розгортається в той час, коли Португалія стає морською державою і висуває на світову арену видатних людей. У центрі оповіді — доля Магеллана, людини величезної волі, відваги і мужності, яка здійснила неймовірне за складністю плавання — першу успішну навколосвітню експедицію. Також до видання входить повість про Амеріго Веспуччі, великого мандрівника, чиїм ім’ям названо цілий материк, якого він не відкривав.

2. Марія Стюарт

Марія Стюарт [Текст] : [роман] / Стефан Цвейг ; [пер. з нім. П. В. Таращука]. - Харків : Фоліо, 2017. – 347с.

Анотація:

«Марія Стюарт» — один з кращих життєписів, що належить перу Стефана Цвейга. У романі зображено протистояння Марії Стюарт, шотландської королеви, яка претендувала ще й на англійський трон і для якої на першому місці завжди були поклики серця і тільки потім — аргументи розуму, та англійської королеви Єлизавети, що ніколи не пізнала радощів материнства й подружньої любові. Але передусім це була боротьба не двох королев, а двох Жінок — видатних, розумних, підступних, хоробрих, які діяли в ім’я любові та влади, і кожна з них заплатила за це свою ціну.

3. Нетерпіння серця

Нетерпіння серця : роман : пер. с нем. / Стефан Цвейг; Пер. А. В. Савченко; Худож.-оформ. О. А. Гугалова.– Харків : Фоліо, 2017.– 346 с.

Анотація:

Є миті у житті, що їх по праву можна назвати доленосними, коли якась дія, навіть мимохіть мовлене слово можуть круто змінити долю людини. Саме про це роман Стефана Цвейга  «Нетерпіння серця» — про загострене почуття самотності, обдурену довіру, про нетерпіння серця, що не дочекалося щасливого повороту долі. Це історія про кохання паралізованої Едіт, дочки магната з провінційного угорського містечка, до молодого лейтенанта, який спочатку, жаліючи дівчину, зі співчуття вдає, що відповідає на її кохання, а потім тікає. Авторові вдалося показати, наскільки беззахисне людське серце, на які відчайдушні вчинки штовхає воно людину

Поділитися: