Рубрики
рецензії

КЛАВКА

Марина Гримич


«К л а в к а»

Новий твір Марини Гримич під назвою «Клавка» став одним з головних бестселерів 2019го року. І не дарма, бо сам роман можна  прочитати за декілька днів, або навіть годин, і за цей час перенестися в післявоєнний  Київ, зазирнути до помешкань тодішніх робітників літератури, підслухати їхні розмови, побувати на засіданнях спілки. Авторка знайомить нас не тільки із зовнішнім світом тодішніх літераторів та поетів, але ще й з внутрішніми інтригами, непростими історіями долі. Найбільшу увагу Гримич приділяє ролі жінки у тодішньому суспільстві. 

Головна героїня роману – секретарка спілки письменників на ім’я Клавдія, яка обожнює свою роботу, обожнює коло людей, у якому вона знаходиться. Її робота неважка: в основному вона передруковує тексти художні і зовсім не художні(тексти промов виступаючих на засіданнях, постанови, укази, рекомендації, накази, попередження, тощо), відповідає на засіданнях за стенографію промов. Тут  авторка замальовує дивний парадокс: одна і та ж людина готує тексти до промов виступаючих і слідкує за якістю надрукованої цієї ж промови, проголошеної  з мінімальними відступами від тексту. Процедура ця нудна, скучища занудна, і всі промови, і підготовки і все це Гримич скрупульозно передає, виписуючи майже кожну деталь, підігріваючи нашу нудьгу. Але життя гг не крутиться тільки над роботою, вона має подругу- поетесу, сусідів – інвалідів, шанувальників -письменників. Люди, з якими нас знайомить Клавдія, усі до одного мов зійшли зі старих  соц. реалітсичних книжок. Левову частку сюжету на себе бере Єлизавета Петрівна  —  поетеса , ветеран війни, одинока жінка, що мешкає у домі РОЛІТу —  гуртожитку для діячів літератури.  Вона виступає провідником у літературні інтриги, що плетуться у помешканні літераторів.  Моменти, пов’язані з ЄП найяскравіші у творі. Здається, що було б влучніше написати історію про неї, про її внутрішній світ, бо Гримич, начебто і розкрила цього персонажа, але не повністю. Образ жінки, що між чоловіками і творчістю вибирає творчість, чимось схожий на Сафо. Її важкі думки, зрілі, обрамленні густим пошуком власного щастя. Ми встигли тільки зазирнути у переживання одинокої жінки, її внутрішній світ, погляди, сподівання, позицію, а нас вже виштовхують на засідання спілки, декламують критичні доповіді про неправильних для суспільства письменників, їх небезпечних для соціалістичних громадян творів. 

Взагалі, роман цікавий тим, що має багато тем для роздумів, зокрема, про природу літературного средовища .  Читаючи опис засідання спілки, ми задумуємося над тим, що це все нагадує якийсь абсурд – здорові освіченні, талановиті, на перший погляд люди, збираються, щоб нацькувати одного чи більше літераторів за неправильну літературу, тобто за неправильні думки, ідеологічно невірні. Що можна отримати від такої фільтрації мистецтва – ніщо, крім  порожніх текстів. Ми задумуємося над тим, як глибоко можуть проникнути у суспільство внутрішні органи правління, як можуть маніпулювати людьми, заляканими, осліплими, забитими.  Але істина залишається такою, що русло мистецького потоку неможна направити так, як хочеш ти, воно йде крізь тебе, і, насправді, у тебе є вибір: піддатися йому, і понестися  із ним і далеку далечінь, або  зостатися на місці, мовчки пропускаючи його крізь себе. І ти можеш пижитись, мижитись вивертаючись, хапати його руками, ногами, безуспішно намагаючись щось вкоїти з цим, і будеш виглядати при цьому бовдуром, бо  справжнє мистецтво ніколи не буде діяти  під вказівкою людини, це інша матерія, нечутна, неіснуюча, але енергія її діє, і ніякою нікчемною ідеологією її не підкорити.

Клавка – дівчина працьовита, вправна, оптимістична, емпатична, але одинока. Чоловіки, що зустрічаються на її життєвому шляху, здаються їй підозрілими, вона марить чоловіками, подумки народжує їм дітей, вступає у роль коханки, вираховує кількість кімнат в  майбутньому помешканні, влаштування биту, вірності, долі домогосподарки, але ніколи не сприймає їх як партнерів. Вона боїться статевої близькості, бо в цьому питанні, на видміну від інших, вона не розбирається. Вона збуджується від їхніх доторків, але не може уявити  секс з ними. І ця перепона не дає розвиватися відносинам, вона втрачає сміливість, так само, як від неї втрачають розум чоловіки. Це проблема, але як її подолати ні у Клавки, ні у Гримич відповіді не має. Ми так і залишаємо нашу  героїню, поміж інтриг натравлених одне на одного людей, що видають себе за письменників, сусідів- інвалідів, одинокої жінки-поетеси, що також, не може дати раду своєму положенню, та неясних безбарвних незакінчених романів, що крають її душу метаннями та незрозумілістю.

Текст роману «Клавка» дуже цікавий, поетичний, наповнений художними відступами, глибокий, атмосферний, захоплюючий та однозначно гідний нашого з вами прочитання.

Щоб краще зрозуміти текст рекомендую прочитати одну із поетичних збірок М.Рильскиго, Малишка, а також роман Ю.Яновського «Жива вода».

Поділитися:
Рубрики
рецензії

«Спустошення» Любко Дереш

У відомому романі нової зірки української літератури Любка Дереша під назвою «Спустошення» зачіпаються незвичайні метафізичні теми, що, звичайно, є свіжим подихом та необхідним джерелом нових ідей для сучасного українця. Цей новий підхід створення літератури виражається в  структурі розповіді та у глибині самих персонажів. Так, це дійсно незвичайний твір. 

Сюжет крутиться навколо відомого українського журналіста, який  бере інтервю у нової зірки українського шоу бізнесу. Вони ведуть інтелектуальну бесіду, у ході якої гг помічає, що молодий музикант знаходиться у важкій депресії, а також відчуває , що ця депресія захлиснула і його самого. На наступний день виявляється,  що музика покінчив життя самогубством. Журналіст вирішує  влаштувати бесіду з близьким другом музики – відомим багатієм. Той погоджується і при зустрічі виявляться, що цей багатій надумав влаштувати революцію у психо-технологіях, за допомогою яких можна змінити сприйняття світу для усіх людей. Багатій запрошує журналіста приєднатися до нового проекту, і той, розміркувавши, погоджується.

        Ось така непроста завязка цього твору. Те, що відбуватиметься далі, поглине читача майже у новий вимір,  фантастичний і захоплюючий. Це дійсно якісна робота, яка вміло тримає інтригу, не розкриваючи карти до самого кінця, герої живі й проблемні, навіть проблематичні. Сюжет гойдає гг на емоційних гойдалках від любові до ненависті, від депресії до абсолютного просвітництва, заглиблюючи його у новий простір, простір метафізики, почуттів, внутрішніх голосів.

        Любко Дереш дійсно зробив дуже якісну роботу, але в цього твору один, на мій погляд, вагомий мінус. Увесь цей довжелезний роман можна вважати патетичним пантегіриком до Пєлєвіна(відомий російський письменник). Всі пассажі цього твору , всі  обрамлення героїв, вся їх східність та міфологічнсть, вживання накротиків різних ступенів тяжкості, все це відбитки думок гуру постмодернізму.

        Та незважаючи на це, «Спустошення» — визначний роман, наповнений глибокими роздумами, великою кількістю відсилок. Це справжній постмодерністський твір.

        Перед прочитанням цього тексту рекомендую ознайомитись зі «Сніданком на узбіччі» братів Стругацьких, «Грою у бісер» Германа Гессе, та звичайно із творчістю  Віктора Пєлєвіна .

 ,

Поділитися: