2019 видався продуктивним для сучасних українських письменників. Цей рік подарував нам нових авторів, нову якісну прозу. Основною жанровою тенденцією стала есеїстика. Письменники все частіше вступають у довжелезні дискусії між самими собою і шановно запрошують нас підлглянути за цим. Але основним напрямом все ще залишається художня література, література соціальна й проблемна. Автори намагаються повідомити нам щось важливе, і це важливе вони поміщують у різні форми й обставини, різні , цікаві герої, їх характери намагаються нам доповісти про цей світ у легкій, незаплутаній манері.
Тож давайте згадаємо про головні літературні надбання цього року
1.Марина Гримич.
Клавка. – К.: Нора-друк, 2019 - 336ст.
Цей роман присвячений одному із знакових періодів вітчизняної літератури, на тлі якого розгортається особиста драма головної героїні, дочки ворога народу, непомітної секретарки Спілки письменників і приватної друкарки в легендарному київському РОЛІТі.
«У будинку, де все було не так, як у світі назовні — суворому й невблаганному. Це, по суті, був навіть не будинок, а «письменницьке село», де жили милі, начитані, інтелігентні люди, не те що в неї вдома у «підземеллі» — в напівпідвальному поверсі будинку по вулиці Чкалова, 45-в», — розповідає героїня про письменницький вулик, який пережив і репресії, і німецьку владу, але в романі немов би знову повернувся в минуле з його «квартирним» питанням. Річ у тому, що мова у цій історії про 1947 рік з його сумнозвісним Пленумом СПУ, на якому в черговий раз громили українську радянську літературу. Точніше, тих небагатьох, які досі «відповідали» в ній за «українське», як, наприклад, неокласик Максим Рильський. Тож комунальна кухня радянського письменства в будинку РОЛІТ і Спілці письменників – ось основне поле роману, в якому яскраво показана атмосфера розправи над тими, кого не знищили у 1930-х. Саме на його тлі й будується любовний трикутник героїні — між відповідальним працівником ЦК КП(б)У і молодим письменником, який щойно повернувся з фронту.
2. Олег Криштопа. Братство. — Івано-Франківськ: Вавилонська бібліотека, 2019. - 232ст.
«Братство» Олега Криштопи – ще один цікавий цьогорічний продукт, який крутиться навколо історії літератури. Це романізоване розслідування справи Кирило-Мефодіївського братства. Книжка показує відомих діячів української культури не мучениками й революціонерами, а постатями, з яких можна було б зробити кілька мемів. Вони юнаки, в яких, як і в наших сучасників, підлітковий вік затягнувся до 30. Вони багато п’ють і ще більше теревенять. Вони ще не поодружувались і не просунулися нікуди кар’єрною драбиною. Замість «Гри престолу» чи «Відьмака» вони фанатіють від «Історії Русів». І ось ні з того ні з сього їм усім пришивають справу про тероризм. Так, цим симпатичним охайно виголеним юнакам.
І як герої книжки не героїчні, так і зло, чи то пак поліції, – банальні втомлені життям чиновники, в яких ненормований робочий день і дурнуваті скарги боса (царя-батюшки), який до всього чіпляється і якому не крикнеш в обличчя з усією образою «з мене годі, звільняюся».
3. Чех Артем.
Район «Д» – Чернівці : Меридіан Черновіц, 2019. - 320ст.
«Район «Д» – збірка об’єднаних спільним часом і простором історій, з яких поступово вимальовується портрет автора на тлі «інших берегів», де минули його дитинство, отроцтво і юність. Самокритичний портрет, у якому можна розгледіти риси хуторянства і космополітизму, дріб’язковості й великодушності та ще багато чого. Водночас це груповий портрет кількох десятків більш або менш прописаних мешканців згаданого черкаського району з їхніми більш або менш успішними спробами пережити несподіваний перехід від пізньорадянської до ранньонезалежної України.
Черкащина… «Земля Богдана і Тараса» – напис на величезному борді при в’їзді у Черкаську область. Безцінна спадщина родючих ланів та густих гаїв, колиска козаччини, велика і мала батьківщини визначних людей та визначальних історичних подій, бездоганний витвір природи, безумовний дегенерат індустріалізації. Черкаси, починаючи з другої половини двадцятого сторіччя, були провінційним, але досить передовим містом із найсучаснішими заводами, зеленими парками, охайними (тоді це було так) кварталами.
4. Дивні люди. Артем Чапай. — Книги XXI, 2019. - 232ст.
Іще одне – на цей раз (трагі)комічне дослідження українського низового життя – «Дивні люди» Артема Чапая. Це історія юнака Стьопи – українського Квазімодо і Дон Кіхота в одній особі, – який щиро вважає себе неандертальцем. Завдяки наївності, відкритості й неозлобленості персонажа він встряє в різноманітні халепи й потрапляє в найнеочікуваніші місця і стає там своїм – у гараж до алкоголіків, у цирк, у порностудію. Бачите тенденцію? Знов з’являється герой, який привідкриває завісу до маргінального життя десь глибоко в провінції. Стьопа, як віслюк в античному романі Апулея, виглядає незагрозливим, тому йому можна все розповідати й все показувати. Та і люди для нього – інший вид, який він, неандерталець Стьопа, залюбки досліджує.
Звісно, щоб показати всі абсурдні моменти української реальності потрібен саме таки персонаж, який щиро всьому дивується й нікому ніяк не загрожує. І тоді він дасть нам змогу поіронізувати і з хабарницької системи в лікарнях, і з могилянської освіти режисера порнофільмів. І тільки такому наївному вояці з вітряками ми пробачимо і його погляди на неможливість літературної мови, і навіть те, що він розуміється на юнгіанських теоріях.
5. Володимир Рафєєнко. Мондеґрін. — Чернівці: Meridian Czernowitz - 192ст.
«Мондеґрін» – це, за словами письменника, ліро-епічна поема про життя переселенця в Києві. Тут йдеться про донеччанина Габу, який з початком війни на Донбасі, переїжджає до столиці України. У книзі автор ставить чимало питань, пов’язаних із національною ідентичністю українців, мовою, культурою і світосприйняттям. Протягом усього роману героєві не дає спокою кобиляча голова, яка є втіленням його дитячих страхів. Що вона символізує, належить дізнатися читачу. Як і зробити різні, не завжди приємні висновки про те, хто ми і куди прямуємо
