Українська література різнобарвна та різножанрова. Майже кожен аспект життя в тому чи іншому вигляді присутній в українському літературному просторі. Але головною рисою у цінності наших книг є мова. Її мелодичність, її багатогранність, її унікальність та універсальність. Пізнавати нашу мову не тільки важливо, але й цікаво. Дізнаватися про можливості української мови можна різними способами. Але за допомогою літератури - найліпше. Майстерність письменника полягає в приборканні мови. Письменник - це завжди матадор, що виживає в сутичці з мовою. Тому то і важливі в художній літературі різноманітність жанрових стилів і стилістик. Тому то і важливі в літературі письменники і письменниці, важлива їх сміливість, важливо їх знамення і почуття покликання. Адже якщо ми будемо всіх їх вважати дилетантами, ремісниками, то в них не загориться зірка просвіти і не осяє нам усім шлях до істини. Українське письменство - загадкова сфера, багато в чому незрозуміла і невизнана. Але ми, як читачі і шанувальники літератури, знавці справжнього її походження, повинні вказувати на таланти, розповідати про них і ділитися досвідом прочитання їх книг зі знайомими, близькими і друзями. Українські письменники несуть в собі найважливішу місію - збереження мови для себе, нас і нащадків. Їхнє мистецтво - це дуже складна мозаїка з різних слів, яка покликана стати відбитком дійсності, тієї дійсності, в якій всі ми з вами, і вони теж варяться, з якої вони народжуються, з якої всі ми хочемо вирватися, яка формує нас і руйнує.
Ми поговоримо про трьох українських письменників, таких різних, але таких згуртованих в своєму неприборканому прагненні осягнути всі тонкощі мови, у праці яких міститься та незрозуміла, але така рідна і знайома нам риса людини - творення.
1. Таня малярчук - Народилася 1983-го р. в Івано-Франківську. Авторка кількох збірок короткої прози і роману «Біографія випадкового чуда» (2013 р.), есеїстка, регулярно дописує в україно- та німецькомовні медіа. Закінчила Прикарпатський університет ім. Василя Стефаника, працювала телевізійним журналістом спершу на 5-му каналі, потім в програмі журналістських розслідувань «Попередження з Миколою Вереснем» у Києві. Твори перекладені німецькою та російською мовами, окремі публікації — англійською, польською, чеською та ін. У 2013-му році була відзначена відразу двома літературними нагородами: Vilenica-Kristall (Словенія) та премією імені Джозефа Конрада-Коженьовського.
Забуття – Що таке час, як не кит, який поглинає все, зрівнюючи у бездонному череві геніїв і невдах, шляхетних добродіїв і політичних злочинців. Скільки людських життів непересічних українців стали тим заковтнутим планктоном. Їх неможливо дістати із забуття, хіба що хтось із живих відчує нагальну потребу згадувати. У цьому романі тим славетним забутим є В’ячеслав Липинський, український історик польського походження, філософ і невдалий політик, засновник українського монархізму. Його життя було суцільним рухом проти вітру, пожертвою заради ідеї. Але й ним поживився синій кит української пам’яті. Авторка вкладає розповідь про цього чоловіка в уста молодої жінки, героїні роману, нашої сучасниці, котра досліджує старі газети, щоб віднайти власну ідентичність і доторкнутися до минулого, яке вирізали з її історії, як з кіноплівки.
Роман став переможцем літературної премії “Книга року ВВС” у 2016 році.
2. Тарас Прохасько - сучасний український письменник, журналіст, один із представників станіславського феномену. Член Асоціації українських письменників. Закінчив біологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка (1992). Брав участь у студентському русі 1989-1991 років, у «революції на граніті» у Києві у 1990 року. За словами Прохаська, він вирішив стати письменником ще з 12 років. У школі не читав радянських українських авторів. Тільки після армії прочитав вірші Дмитра Стуса та почав писати сам. Оскільки Тарас вчився на абсолютно немистецькому біологічному факультеті, Прохасько певний час вважав, що сучасної української літератури не існує. Перші її твори він прочитав лише у 1990 році, коли познайомився з Юрком Іздриком, який розвісив в Івано-Франківську оголошення про створення літературно-мистецького часопису «Четвер». Перші твори Прохаська Іздрик не прийняв, а згодом Тарас написав своє перше оповідання «Спалене літо», яке було опубліковане у часописі. Після закінчення навчання змінив безліч професій: трудився в Івано-Франківському інституті карпатського лісівництва, викладав у школі рідного міста, був барменом, сторожем, ведучим на радіо FM «Вежа», працював у художній галереї, в газеті, на телестудії. У 1998 році почав працювати журналістом у львівській газеті "Експрес", згодом писав авторські колонки до "Експресу" та "Поступу". Коли друзі Прохаська створили «газету його мрій», почав писати статті та вести авторську колонку в Івано-Франківській обласній тижневій газеті "Галицький кореспондент". У 2004 році кілька місяців прожив у Кракові, отримавши літературну стипендію польської культурної фундації «Stowarzyszenie Willa Decjusza — Homines Urbani». У квітні 2010 року Прохасько вперше відвідав США, де в нього відбулися творчі вечори у Нью-Йорці та Вашингтоні. Одружений, має двох синів.
«Одної і тої самої» – Книга Т. Прохаська – це спроба пояснити передовсім самому собі те, що відбувається поза самим собою. Своєрідна параесеїстика, парапубліцистика. Оскільки тем, які по-справжньому цікавлять автора, обмаль, оскільки речі, які здаються важливими, доводиться в різний спосіб повторювати мало не щодня, тому і назва «Одної і тої самої», себто – «одне і те ж».
3. Степан Процюк - Народився 13 серпня 1964 року у селі Кути, Бродівський район (нині — Буський район) на Львівщині у сім’ї політв’язня. Письменник, літературознавець. Через декілька років родина переїхала до Івано-Франківської області. Степан Процюк закінчив Івано-Франківський педінститут та аспірантуру Інституту літератури НАН України. Кандидат філологічних наук. Викладає сучасну українську літературу в Прикарпатському університеті Івано-Франківська. З 1995 до 2017 року був членом Національної спілки письменників України. Степан Процюк — лауреат багатьох національних літературних премій. 7-разовий лауреат премії журналу “Кур’єр Кривбасу” (1998–2003), премії “Благовіст” (2000), міської літературної премії ім. І.Франка (2002), обласної літературної премії ім. В. Стефаника. Автор мав літературні вечори в багатьох містах України: Києві, Харкові, Львові, Одесі, Тернополі, Ужгороді, Чернівцях, Луцьку, а також у Кракові, Берліні, Оломоуці, Парижі, Гельсінкі, Римі, Чикаго, Нью-Йорку та інших містах. Твори Степана Процюка перекладені кількома іноземними мовами (німецькою, російською, словацькою, польською, чеською). Наприкінці 2008 року в столиці Азербайджану Баку вийшов переклад роману Степана Процюка “Тотем”. Перекладав книгу відомий азербайджанський письменник та видавець Ельчин Іскендерзаде. Зараз роман перекладається ще кількома іноземними мовами. 30 вересня 2012 року на своїй сторінці у “Facebook” Степан Процюк повідомив про те, що став членом Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу. У вересні 2015 року Процюк отримав відзнаку “Золотий письменник України”.
Жертвопринесення – Хочете знати, як може закінчитися боротьба любові і ненависті однієї людини?
Хочете глянути іншими очима на деякі епізоди із життя класиків літератури?
Високе і низьке, людське і нелюдське живуть у романі С. Процюка «Жертвопринесення» у небезпечно близькому сусідстві.
Феміністкам і фанатам «красного письменства» читати не рекомендується.
